Чого являєшся мені у сні,

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні,

Сумні,

Немов криниці дно студене?..

Мабуть, це чи не єдине питання, відповідь на яке шукав усе життя Іван Франко і не знайшов. Непоказний рудий скромний чоловік, син коваля  сільської кузні, що ховалася на околиці  і де  іскра таланту викувала світові великого науковця, філософа, політика, поета, прозаїка, драматурга, критика, перекладача, а нам – великого українця.  Він знав близько двадцяти мов, мав феноменальну пам’ять,- ніколи не записував конспекти за викладачем і міг слово в слово повторити за ним двогодинну лекцію німецькою з філософії  речей в собі Платона. Знав на якій сторінці написане яскраве слово  у власній багатотисячній бібліотеці  мовою оригіналу і ледь не забув про власне вінчання, зачитавшись у ній  ібсенівською психологією драматургії, щоб написати своє «Украдене щастя», де вперше у європейській  літературі  дозволив вінчаній жінці любити…

Тисячі досліджень ще чекають свого пера для феномена Івана Франка. І вони будуть. І, може,  тоді ми зрозуміємо, як пишуться такі проникливі  передосінні вірші.