Вона жива і буде вічно жити, бо мала в серці те, що не вмирає

25 лютого минають роковини від дня народження Лариси Петрівни Косач-Квітки. Лесі Українки. Ця тендітна жінка зуміла на повен голос сказати світові слова надпотужної поетичної сили, які зруйнували назавжди провінційність української літератури. У цьому контексті творчість справжньої , не підручникової Лесі Українки утвердила національну українську літературу як інтелектуально вишукану, доєднавши європейської. Її ліричний герой чи не вперше у вітчизняній літературі  не  возвеличує красу страждань, бо  він сильний у пошуках доріг.

«Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі…»

Вільне володіння сімома мовами дозволяло Лесі Українці читати світову літературу в оригіналі, але тільки багатюща відтінкова синоніміка української точно передавала експресію поетичної думки. «Лісова пісня»  – це не природні декорації Колодяжного, де пройшло дитинство поетки, це гімн Жінці, яка наважилась любити. Після Лесі  тільки Іван Франко дозволить їй розкіш в «Украденому щасті».

«Я понесу тебе в зелені гори,-

Ти ж так хотіла бачити смереки…»

Талановита і сильна , вона завжди йшла за покликом серця, щоб повернутися до нас незрівнянною музикою слова, яке не перестає додавати  крил.

 І хто напився хоч раз із Лесиного поетичного джерела,  – вже ніколи не буде таким, як раніше.  

Поділитися:

Залишити коментар